Передісторія…

Справа була кілька років тому. Виконували на нашій вулиці дорожні служби ямковий ремонт. Худо-бідно дорогу підлатали. Не автобан звичайно, але в порівнянні з тим, що було… Загалом, і тому раді.

Якось увечері, дивлюся – мій сусід тягає у тачці до себе додому старий асфальт, який шляховики під час ремонту кинули на узбіччі.

Запитую:

— Сергію, на який ляд тобі це сміття?

А він посміхається:

— Асфальтуватиму подвір'я.

Я думав, він жартує. А виявилося справді… Запитав у шляховиків про їхні плани на купи старого асфальту, що утворилися внаслідок зняття частини дорожнього покриття. Ті відповіли, що в повторну переробку його не пускатимуть, а купи просто вивезуть на міське звалище.

Коли у шляховиків настала обідня перерва, він запросив їх до себе у двір. А там уже була накрита галявина: здоровенна сковорідка смаженої картоплі з грибами, салат зі свіжих овочів, соління всякі і… звичайно ж горілка. Після такого частування, шляховики пообіцяли, що не забиратимуть старий асфальт, але Сергійович повинен прибрати його з очей геть до ранку, т.к. вранці їхню роботу перевірятимуть представники з мерії.

За кілька днів, Сергій покликав мене, щоб продемонструвати свій домашній асфальто-переробний міні заводик.

Зварганив він ось таку конструкцію для розігріву старого асфальту:

200-літрова бочка закріплена на двох зварних опорах із 2-х дюймових труб. Старий асфальт за допомогою кувалди та ломика дробить якомога дрібніше, засинає у бочку. Заповнення – десь наполовину. Цього обсягу додає 3 кг бітуму.

Під бочкою розводить багаття. Всю цю суміш гріє, регулярно помішуючи протягом півгодини. Коли весь бітум розігрівся і суміш стала схожа на той асфальт, який укладають шляховики, Сергій додав відро щебеню та піввідра піску. Коли суміш стала розсипчастою, він сказав: Готово.

Підкотив до бочки саморобну тачку. Я допоміг йому нахилити бочку, щоб пересипати суміш у цей засіб доставки.

Готовий асфальт укладався на попередньо підготовлену поверхню – утрамбовану подушку із щебеню.

Як укладати асфальт не розповідатиму – це окрема тема. Але розповім про пристосування, які Сергій приготував для виконання цієї роботи.

На метало-майданчику купив 70 см б/вушної труби діаметром 400мм. Зварганив з неї ось таку саморобну ковзанку:

Внутрішній простір для збільшення маси заповнив щебенем. Щоб при котуванні асфальту, нічого не прилипало до котка, він час від часу змащував його відпрацьованим маслом.

У місцях, де ковзанкою було не підлізти, Сергійович трамбував асфальт ось такою штовханкою:

У всій цій технології найбільше витрачається час на нагрівання асфальтної суміші. За один захід грілося лише 100л. Якщо закладати в бочку великий обсяг, неможливо буде перемішувати.

Тим не менш… Якщо працювати втрьох – все відбувається більш-менш спритно: один готує суміш, інший укладає асфальт, а третій на підхваті у попередніх двох (потримати, піднести, підрівняти…)